ширить ся невпинним кроком і під найбіднїйшу стріху і під тою стріхою бачимо житє і почутє народне, котре викликало аж потребу письменьства; коли зважимо, що буковиньска Русь видала кількох писателїв знаних не лише на цїлій Руси, але і поза єї границями, і коли ми можемо на певно сказати, що вона відродила ся, то мусимо почути — а з нами і кождий добрий чоловік — в серцї радість з того, що нарід, засуджений своїми давними обставинами на цїлковиту загладу, не пропав, і судячи по теперішних ознаках єго національного житя, вже таки не пропаде.
Тут мимоволї насуває ся нам питанє; яким чудом-дивом се стало ся? — Відповідь на се питанє як також показанє і розясненє всякого руху культурного і лїтературного серед буковиньских Русинів аж до найновійших часів буде предметом сеї розправи.
Прилученє Буковини до Австриї.
Величезну ріжницю і важну зміну, яку запримічаємо межи теперішним а давним станом буковиньскої Руси, маєм завдячувати тій обставинї, або радше тому щастю, що Буковина прилучена зістала до Австриї. Рік 1775-ий, в котрім дня 5-го мая остаточно підписана зістала в Царгородї угода межи Туреччиною і Австриєю в справі відступленя Буковини Австриї (заняла Австрия Буковину вже в осени 1774-го р.), є для