ПРИГОДИ ЗАПОРОЖЦІВ
|
В садку турецької гостинниці біля солунського порту сидів при столі одинокий гість. Пихкав люльку і дивився на море. Водив очима від корабля до корабля, від байдака до байдака, що впливали до порту, то випливали з нього на повне море. На лиці гостя можна було вичитати якусь турботу й нетерпеливість. З гостинниці вийшов господар і приступив до нього.
— Оцей корабель, — господар сказав, показуючи на великого вітрильника, — відійде до Стамбулу, але аж за чотири дні.
— Я гадав, що з Солуня відходить до Стамбулу щоднини пять, шість, десять кораблів. Як би я був знав, що так довго прийдеться ждати, то був би пустився суходолом, верхи. А я необачний, коня продав.
— Звичайно відходить туди по кілька на день. Не знаю, чому вчора не пішов жаден і нині ще нема такого, щоб ішов на Стамбул.
Їх розмову перебила поява нового гостя. Довгі, худі ноги, кратовані штани, тулуб неначе без черева, довга худа шия, подовгаста кощава
7