Сторінка:Бомарше П'єр. Шалений день або одружіння Фіґаро. (Харків, 1930).djvu/126

Ця сторінка вичитана

проміж моїх пальців, подивись (показує розставлені пальці) і я по-дурному їх здержував! Геть собі, стиде! Я хочу сміятись і плакати разом. Не почувають двічі того, що я почуваю (Він обіймає матір з одного боку, Сюзану з другого).

Марселіна. О, мій друже!

Сюзана. Дорогий друже[1]!

Брідуазон (витираючи хусткою очі). Ну, значить, і я ду-урний теж?

Фіґаро (нестямно). Тепер я можу викликати на бій смуток. Нападай тепер на мене, коли смієш, між цими двома дорогими женщинами.

Антоніо (до Фіґаро). Не треба так мазатися, коли ваша ласка. В справі шлюбу в родині шлюб батьків повинен іти попереду, ви знаєте. А ваші — чи подали вони один одному руку?

Бартольо. Мою руку! Бодай вона всохла, перш ніж я подам її матері такого шахрая!

Антоніо (до Бартольо) То ви так як вітчим, а не рідний батько? (До Фіґаро). В такім разі, любчику, більш ні слова.

Сюзана. Ах, дядечку…

Антоніо. Чи маю я віддати дочку нашої сестри за того, хто не є нічия дитина?

Брідуазон. Хіба це може бути, дурню? Завсіди людина є чиєсь дитя.

Антоніо. Тарара!.. Він її ніколи не матиме. (Виходить).

 
  1. Бартольо, Антоніо, Сюзана, Фіґаро, Марселіна, Брідуазон.