Ця сторінка вичитана
XV.
Баранчики, як кучерява вовна,
Золоторунно виткали блакит.
Із уст Твоїх я пю солодкий мід —
І грає кров, як музика любовна.
Небесна чаша — чарів ночі повна.
І Ти — палка, як ярий огнецвіт, —
Приймаєш те, з чого розквітне плід,
Німієш мов задума молитовна.
Твоє жіноче таємниче тіло
Само себе мені принесло в дань
Самовідречено, беззастережно…
В мойому серці струнно затремтіло
Проміння вчасних соняшних світань:
Що я люблю, люблю Тебе безмежно!
