рулетки дають спроможність бачити, як потоками тече кров, хоч ноги партерних глядачів і не бояться в ній посковзнутись. Спробуйте кинути швидкий погляд на цю арену, ввійдіть!.. Яка бідність! Стіни, оклеєні засмальцьованими шпалерами на зріст людини, не мають жодної картини, щоб порадувати людську душу. Там немає навіть цвяха, щоб полегшити самогубство. Паркет стертий, неохайний. Довгий стіл займає центр залі. Простота солом'яних стільців, що стислись біля цього стертого золотом сукна, виявляє цікаву байдужість до розкошів в цих людей, які приходять туди погибати заради наживи й багатства. Ця людська суперечність відкривається скрізь, де душа могутньо реагує на саму себе. Закоханий мріє огорнути свою кохану в шовк, в тендітні тканини Сходу, а здебільшого він володіє нею на голому ліжкові. Честолюбець мріє про вершину влади, зовсім поринаючи в бруді улесливости. Купець коцюбне в глибині вогкої й нездорової крамнички, будуючи розкішний готель, відкіль його сина, скороспілого нащадка, виженуть братерські позови. Нарешті, чи існує що-небудь більш позбавлене втіхи, як дім для втіхи. Дивна проблема! Людина, завжди суперечлива сама собі, обдурюючи надії сьогоднішнім лихом, а лихо — майбутнім, що їй не належить, надає всім своїм вчинкам характеру непослідовности і кволости. Тут, на світі, ніщо не буває повне, крім нещастя.
Того моменту, коли молодик ввійшов до залі, вже кілька грачів було там. Троє старих чоловіків, з лисими головами, недбало сиділи коло зеленого сукна; їхні гіпсові обличчя, байдужі, як і в дипломатів, виявляли душі пресичені, серця, що давно вже розучились тремтіти і не хвилювались навіть тоді, коли важили недоторканим майном дружини. Молодий італієць, з чорним
6
