— Злодії!
— Йолопи!
— Шахраї!
— Обдурені!
— Де ви знайдете, крім Парижу, такий жвавий, такий хуткий обмін думок, — крикнув Біксіу, перейшовши на низькі ноти.
— Чуєш, Біксіу, зроби нам який-небудь класичний фарс. Скоріше, який-небудь шарж!
— Хочете, я вам покажу XIX вік.
— Слухайте!
— Мовчіть!
— Поставте собі на пики сурдинки!
— Замовч, ти, китайцю!
— Дайте йому вина, і хай мовчить це немовля.
— Черга за тобою, Біксіу.
Артист застібнув свій чорний фрак до самого краю, натяг рукавички жовтого кольору і загримувався під „Revue des Deux Mondes“, скосивши очі. Але шум покрив його голос, і не можна було вловити і слова з його насмішкуватої мови. Коли він не показав віка, то, принаймні, зобразив „Revue“, бо він і сам себе не чув.
Десерт сервіровано ніби чарами. Стіл був покритий широкою тацею з позолоченої бронзи, що вийшла з майстерень Томіра. Високі постаті, яким славетній артист надав форм, загальновживаних в Европі для ідеальної краси, підтримували і приносили ґрона полуниць, ананасів, свіжих фініків, жовтого винограду, золотих персиків, помаранчів, привезених із Сетабалю на пакеботі, гранати, китайські плоди, нарешті, всілякі розкішні сюрпризи, чудесні печення, найдобріші делікатеси, найспокусливіші ласощі. Барви цих гастрономічних картин
63
