Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/265

рідким даром інтуїції, він став читати в усіх душах: помітивши при світлі смолоскипа жовтий череп — сардонічний профіль старого, він згадав, що виграв у нього гроші і не запропонував реваншу; далі він помітив одну гарненьку жінку, до загравань якої він був зовсім байдужий; кожне обличчя докоряло йому за ніби нез'яснимі вчинки, вина яких завжди залягла в невидимій рані ображеного самолюбства. Він мимохіть зачепив всіх дрібних пустословних людей, що оточували його. І гості його бенкетів, і ті, кому він давав своїх коней, заздрили його розкошам; здивований з їхньої невдячливости, він не примушував їх більше принижуватись, а вони з того часу вважали, що їх зневажено, і обвинувачували його в аристократизмі. Досліджуючи отак серця, він розбирав найтаємніші думки; його огорнув жах од суспільства, його чемности та блиску. Як багачеві й людині вищого розуму, йому заздрили, його зневажали: коли він мовчав — це обурювало їх, зацікавлених; коли він був скромний, то здавався плохим цим дрібним та поверховим людям. Він одгадав прихований, але великий, злочин, в якім він був винуватий проти них: він тікав од суду цих посередніх людей. Повставши проти інквізиторського деспотизму, він обійшовся без них; на помсту за це приховане царювання всі вони інстинктивно з'єднались, щоб він почув їхню владу, щоб покорився їхньому остракізмові й переконався, що вони також обійдуться без нього. Його взяв жаль за таких людей, — він раптом здригнув, згадавши про ту слухняну силу, що одкидала перед ним тілесний покрив, оголюючи моральну суть, і він заплющив очі, щоб більше нічого не бачити. Несподівано чорна завіса закрила цю зловісну фантасмагорію істини, він став жахливо самотній,