Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/216

незагойну рану. У Франції тямлять припалювати язву, та не знають ще ліків од болю, якого завдає фраза. Тоді як усі жінки дивились то на неї, то на нього, Федорі хотілось кинути маркіза в льохи якоїсь Бастілії, бо, хоч вона й добре крилась душею, суперниці вгадували її муки. Нарешті, зникла й остання запорада. Ці чудесні слова: „я найпрекрасніша“, ця вічна фраза, яка втихомирювала всі муки пустославности, стала брехнею. На початку другого акту хтось сів біля Рафаеля в ложі, що досі була порожня. По всім партері пронісся шепіт захоплення. Море людських облич заколихалось, всі очі звернулись до незнайомої. Юнаки і старі так довго кричали, що, коли підійнялась завіса і оркестрові музики звернулись до залі закликати до порядку, то й вони приєднались до аплодисментів, — невиразне гудіння стало ще дужче. Жваві розмови почались у кожній ложі. Всі жінки озброїлись біноклями, помолоділі діди протирали рукавичками скло лорнетів. Ентузіязм поволі улігся, на сцені почувся спів, і все знову набрало ладу. Статечне суспільство, засоромившись, що піддалось природному рухові, знову стало аристократично холодне у вишуканих манірах. Багачі не дивуються ні з чого, вони в прекрасному творі з першого погляду бачать якусь ваду і тоді вже не захоплюються, бо це, мовляв, вульґарно. Проте деякі чоловіки не слухали музики, поринувши в наївне захоплення і дивлячись на Рафаелеву сусіду. Валентен помітив у бенуарі біля Акіліни огидливе, багряне обличчя Тайєфера, що звертався до нього з похвальною гримасою. Потім він побачив Еміля, що стояв в оркестрі і немов казав: „Та глянь же на прекрасне створіння, воно біля тебе“. Нарешті, Растіньяк, що сидів біля пані Нюсінген та її дочки, м'яв рукавички, як та людина, що дійшла до розпачу