мовою оргій. Я поставив собі самолюбство в тому, щоб убити себе як-найшвидше, щоб найвеселіших товаришів перемогти дотепністю і силою. Я завжди був свіжий і елегантний. Мене вважали за дотепного. Ніщо не виявляло в мені того жахливого існування, що перетворює людину на приладдя для витискання соку чи на чудесного коня. Незабаром бешкет став переді мною жахливо величній, — я його зрозумів. Звичайно, статечні й порядні люди, що наклеюють етикетки на пляшки для своїх спадкоємців, навряд чи зрозуміють теорію цього широкого життя чи його нормальне існування. Чи зможете ви прищепити поезію провінціялам, для яких опій і чай, повні таких насолод, поки-що — тільки ліки? Хіба не трапляються незавершені сибарити навіть у Парижі, в столиці думки? Вони не звикли переносити надмірність насолод, вони кидають оргію стомлені, як і ті добрі буржуа, що клянуть музику після нової опери Россіні. Хіба не відмовляються вони від цього життя, як той стриманий чоловік, що не хоче більше їсти паштетів Рюффека через те, що перший зіпсував йому шлунок? Бешкет, без сумніву, мистецтво, як і поезія, — він вимагає сильної душі. Щоб заволодіти його таємницями, щоб впізнати його красу, людина повинна в якийсь спосіб вивчити бешкет. Як усі науки, по-первах, він непривабливий, щетинистий. Бо ж незчисленні перешкоди оточують великі людські насолоди, — не ті дрібні вдоволення, а системи, які роблять звичайними найрідші відчування, які резюмують їх, роблять їх плодовитими, — вони утворюють людині драматичне життя в його існуванні, надзвичайно швидко виснажують його сили.
Війна, влада, мистецтво — це все розпуста, тільки поставлена далеко од людини, тільки глибока, як бешкет.
177
