в самій собі читати, і після першого ж кроку в порокові — бо то ж був порок — крик сумління мусів заглушити в ній крик пристрасті й егоізму. Справді, в молодої жінки, що зберегла ще серце чистим і любов незайманою, навіть материнські почуття підкоряються голосу чесноти. Чеснота — хіба це не вся жінка? Але Жюлі не хотіла помічати ніякої небезпеки, ніякої помилки в новому житті. Вона поїхала до пані де-Серізі. Соперниця гадала побачити бліду, мляву жінку, — маркіза нарум'янилась і з'явилась у розкішному вбранні, яке ще збільшувало її красу. Графиня де-Серізі була з тих жінок, що претендують на якийсь провід у паризьких модах та світі; вона висловлювала присуди, які, бувши засвоєні в колі, де вона панувала, здавались їй загальновизнаними, намагалась пускати влучні слівця і в усьому була найвищим суддею. Література, політика, жінки й чоловіки — все підлягало її критиці, а сама пані де-Серізі, здавалось, була поза всякою критикою. Її дім усіма сторонами був зразком доброго смаку. І в цих вітальнях, де повно було добірних і красивих жінок, Жюлі перемогла графиню. Дотепна, жвава, весела, вона зібрала коло себе на вечірці найвизначніших чоловіків. На розпуку жінкам, туалет її був бездоганний, і всі заздрили на стрій її вбрання та форму корсажу, яких красу одноголосно приписано хистові якоїсь невідомої кравчихи, бо жінки воліють краще вірити в мистецтва ганчірок, ніж у доладність та досконалість тих, що з природи вміють носити їх до смаку. Коли Жюлі підійшла до піано, щоб проспівати романс Дездемони, з усіх віталень збіглися чоловіки послухати її знаменитий голос, що мовчав так довго. Настала глибока тиша. Маркіза глибоко схвилювалася, побачивши, що в дверях тиснулися люди і всі очі на ній зосереджені. Вона знайшла чоловіка, глянула на нього кокетно і з радістю побачила, що ту мить його самолюбство надзвичайно потішилось. Щаслива цією перемогою, вона зачарувала збори першою частиною «Al piè salice». Ні Малібран, ні Паста[1] ніколи
76
- ↑ Оперові співачки першої половини XIX ст., Малібран — французька, Паста — італійська.
