А. Десницький у статті про Бальзака, в збірнику «Французский реалистический роман XIX века» висловлює дивну, далеку від марксизму думку: «Нам немає потреби докладно характеризувати коло Бальзакових ідей; він передусім художник, і його ідеї стільки для нас важливі, скільки вони дають певну соціальну скерованість його творчості». Отже виходить так, що ідеї, ідеологія — це якийсь додаток до художніх образів, що Бальзак, як пише Десницький, лише «вводить у свої романи політику» й соціальні ідеї. З такої сумнівної концепції випливає й відповідний висновок: «зокрема монархізм Бальзака, його ідеалізація підвалин феодального суспільства для нас порівняно (? — С. Р.) мало значущі, бо вони в романах не знайшли позитивного вияву, вони тільки загострили бальзаківську критику буржуазної «рівності», славленої буржуазної «волі». Це майже дослівне повторення слів критика ідеаліста Батюшкова, що в передмові до «Селян» у виданні 19_0 р. писав: «але художник все ж лишився на першому плані, мораліст і соціальний проповідник стоїть на другому місці». На концепції Десницького, як бачимо, досить ясно позначається вплив плеханівського механістичного відокремлювання логічного мислення від образового, свідомого від несвідомого, мистецтва від публіцистики. Сам Бальзак, як побачимо, цього ніколи не робив. Що Бальзак критикував тогочасне буржуазне суспільство, цього не заперечує Десницький, але тоді виникає питання — на чому ж, на яких саме «ідеях» базується в нього ця критика, чи класові це ідеї, чи якісь, — що фантастично, — суто особисті? На «художній інтуїції», як гадає Батюшков? Виходить, що саме так.
1930 р. В. Державін у вступній статті до «Полковника Шабера»[1] робить нечуване відкриття: «попри велике розуміння зовнішніх суспільних взаємин, Бальзакові зовсім бракувало історичного чуття». Щоправда, В. Державін не міг ще, пишучи свою статтю, прочитати Енгельсового листа до письменниці Гаркнес, де сказано про «глибоке розуміння реальних відносин» у «Людській комедії», а проте він сам в іншому місці статті зазначає: Бальзак дав у своїх творах «глибоке й правдиве, кінець-кінцем, виображення соціального й загально-культурного життя цілої доби». Як можна глибоко й правдиво відтворити в своїх творах цілу історичну добу, якщо письменников «зовсім бракує» історичного чуття, — це лишається глибокою таємницею автора статті. Виявляється, що Бальзак змалював свою добу як щось «відірване від усього попереднього й наступного», що він був «сліпий і глухий до тих соціальних рухів, що поволі наростають під сонцем липневої монархії», а тому «ніяке віртуозне відтворення соціальних та психоідеологічних деталей не може задовольнити сучасного читача, вихованого на історичнім і діалектичнім розумінні суспільних стосунків».
Проте не тільки вихований на діалектичнім розумінні історичного процесу, але й основоположник його, поруч із Марксом, Енгельс писав, що Бальзак виступав «проти власних класових симпатій
- ↑ О. Бальзак — Полковник Шабер та Гобсек. ДВОУ, 1930.
