кавшись, відмовилась від батькових послуг, сказала, що не хоче розлучатися з чоловіком, хоч би була вдесятеро нещаснішою, і не згадувала вже про своє горе. Тоді батьки спробували заспокоїти її від сердечної муки дрібними, розрадними турботами, але даремно, — Огюстіна пішла, почуваючи неможливість добитися того, щоб пересічні люди зрозуміли видатних людей. Вона побачила, що дружина мусить таїтися від усіх, навіть від батьків, з нещастями, в яких так важко знайти співчуття. Бурі й страждання високих сфер можуть зрозуміти лише благородні розуми, що в тих сферах живуть. У великій справі нас можуть судити лише рівні.
Бідна Огюстіна знову опинилася в холодній атмосфері свого життя, під владою своїх жахливих думок. Навчання було ніщо для неї, бо воно не вернуло їй чоловікового серця. Присвячена до таємниць цих вогненних душ, але не маючи їхніх можливостей, вона брала велику участь у їх стражданнях, не поділяючи їхніх утіх. Світ набрид їй, він здавався їй нікчемним. Якось увечері її вразила думка, що небесним променем осяяла темряву її горя. Ця думка могла спасти лише такому чистому, такому доброчесному створінню, як вона. Вона вирішила піти до герцогині де-Карільяно — не для того, щоб просити в неї назад чоловікове серце, а щоб навчитися там хитрощів, якими його в неї віднято, щоб зацікавити цю світську жінку матір'ю дітей її друга і щоб ублагати її і зробити співучасницею свого майбутнього щастя так само, як була вона знаряддям її теперішнього лиха. Отже, одного дня боязка Огюстіна, озброївшись надприродною мужністю, сіла о другій годині в екіпаж, щоб спробувати проникнути в будуар славетної кокетки, яку раніш, як о цій порі, ніколи не можна було побачити. Пані де-Соммерв'є не знала ще старовинних і розкішних готелів Сен-Жерменського передмістя. Коли Огюстіна проходила величаві передпокої, граціозні сходи, безмежні зали, прикрашені квітами, не зважаючи на зимовий холод, і оздоблені із смаком, властивим жінкам, що народилися в розкоші або мали виборні аристократичні звички, в неї страшенно згнітилося серце, вона
