Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/409

в незнайомця виявляло пристрасть, зморшки, що складалися на ньому, своєю різкістю викликали якийсь жах, але коли воно знову набирало спокою, так легко порушуваного, то дихало ясною ніжністю і надавало привабливості його обличчю, де радість, горе, любов, гнів, презирство відбивалися так щиро, що вражали й найбайдужішого. Цей незнайомець так досадував у ту хвилину, коли на горищі раптом відчинилось слухове віконце, що навіть не помітив трьох веселих облич, круглих, білих, рожевих, але таких звичайних, як ті, що вирізьблені на деяких пам'ятниках Торгівлі. Ці три обличчя, облямовані віконцем, нагадували пухнаті голівки розсіяних серед хмар ангелів, що супроводять передвічного отця. Учні вдихали вуличні випари з жадобою, що показувала, яке гаряче й зіпсоване повітря було на їхньому горищі. Показавши на цього дивного вартового, найвеселіший з крамарчуків зник і вернувся, держачи в руці інструмент, у якому негнучий метал нещодавно замінено м'якою шкірою, потім, прибравши хитрого виразу, вони покропили молодика дрібним білуватим дощем, який показував своїм запахом, що три підборіддя були щойно поголені. Ставши навшпиньки й заховавшись у глибині горища, вони гадали потішитися гнівом своєї жертви, але крамарчуки перестали сміятися, коли побачили, з яким безтурботним презирством він струсив свого плаща і з якою глибокою зневагою підвів очі на спорожніле вікно. Тої хвилини біла й делікатна рука підняла нижню частину віконної рами третього поверху по пазу з підпіркою, яка часом несподівано пускає важку раму, замість підтримувати її. Аж ось перехожий дістав нагороду за своє довге чекання. Дівоче обличчя, свіже, як одна з тих білих лілій, що цвітуть на лоні вод, з'явилося, облямоване рюшем із зборчастого серпанку, що надавав її голові відтінку чарівної невинності. Шия та плечі в неї, хоч і прикриті брунатною тканиною, просвічувались крізь легкі щілини, утворені рухами вві сні. Жодна риса соромливості не бентежила наівності її обличчя і спокою очей, що їх давно вже увічнив Рафаель у своїх целичних творах: то була та сама грація, той самий спокій, що й у славетних мадонн. Був