Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/408

нами нашої старої орфографії. Щоб збити пиху тим, хто гадає, що світ день-у-день стає дотепніший і що сучасне шахрайство все перевершує, варто тут зауважити, що ці вивіски, які своєю етимологією вражають не одного паризького купця, це — лише мертві копії живих картин, що з їх допомогою наші вигадливі предки принаджували покупців до своїх крамниць. Так «Свиня-праля», «Зелена мавпа» і т. ін. являли собою тварин у клітках, що своєю моторністю чарували прохожих, а своїм вихованням свідчили про терпіння промисловця XV століття. Такі дивини швидше збагачували своїх щасливих власників, ніж релігійні картини, що трапляються на вулиці Сен-Дені. А проте, незнайомець був там не для того, щоб любуватися на цього кота, бо вистачило б і хвилини, щоб відбити його в своїй пам'яті. Цей молодик теж мав свої особливості. Спід його плаща, зібраного складками за смаком старовинних драпувань, видно було елегантне взуття, ще помітніше серед паризького болота, бо на ньому були білі шовкові панчохи з брудними плямками, які свідчили про нетерпіння. Він, певне, йшов з весілля або балу, бо такого раннього часу тримав у руці білі рукавички, а пуклі його чорного волосся розкрутились і розсипались по плечах. Вони характеризували зачіску «à la Каракалла», яку ввела Давідова школа й пристрасть до грецьких та римських форм, бо якраз ними й відзначалися перші роки цього століття. Не зважаючи на гуркіт кількох запізнілих городників, що їхали галопом до великого базару, ця, така рухлива вулиця, була тепер спокійна. Чари цього спокою знають лише ті, хто блукав порожнім Парижем тими годинами, коли його гомін, затихнувши на хвилину, знову постає і лунає віддалік, як грімкий клекіт моря. Цей незнайомець був не менш цікавий для продавців з «Пустуна-кота», як і «Пустун-кіт» для нього. Надзвичайно біла краватка робила його обличчя ще блідішім, ніж воно було справді. То похмурий, то блискучий погляд його очей гармоніював з дивним обрисом обличчя, з широким і зміїстим ротом, що нервово стискався, коли він посміхався; в його сердито зморщеному чолі було щось фатальне. А чоло хіба не найхарактерніше в людині? Коли чоло