за кордоном, хоч би консульську… і годі думати щось про моє одружіння з Амелі… О, не турбуйтеся! — додав я, побачивши, як він стенувся, — свою роль я дограю до кінця!
— Бідний хлопчик! — сказав він, беручи мою руку, стискаючи її і ледве стримуючи сльози, що проступили йому на очах.
— Ви дали мені рукавиці, — відповів я, сміючись, — а я їх не одягнув, оце й усе.
Ми умовилися, що мені робити в графині, до якої я мав зайти ввечері. Це було в серпні; надворі стояла спека, ввесь час убиралося на грозу, але гроза лишалася в повітрі; небо набуло мідного кольору; квіти млосно пахтіли. Я почував себе як розварений, спіймав себе на бажанні, щоб графиня виїхала до Індії, але вона була вдома, — сиділа на дерев'яній лавці-канапі, поставивши ноги на ослінчик, у білій серпанковій сукні з голубими стрічками, простоволоса, з кучерями, що падали їй на щоки; вона не підвелася мені назустріч, а лише мовила, показуючи на місце поруч себе:
— Правда ж, для мене в житті немає виходу?
— В тому житті, яке ви собі створили, — сказав я, — але не в тому, що я вам хочу створити. Бо, якщо тільки схочете, ви можете бути щасливою.
— Як? — сказала вона.
Вся її істота запитувала.
— Ваш лист у графових руках!
Сполоханою ланею схопилася Оноріна, кинулась набік, походила, вийшла в садок, постояла хвилин кілька, нарешті сіла самотою у вітальні, де я й знайшов її, давши їй призвичаїтись до болю від цього удару кинджалом.
— Ви — друг?.. Скажіть краще — зрадник! Може навіть шпигун мого чоловіка!..
Жіночий інстинкт дорівнює проникливості великих людей.
— На вашого листа треба було відповісти, адже так? А на цілому світі є тільки одна людина, що цю відповідь може вам дати. Отже, ви прочитаєте цю відповідь, люба графине, і якщо й після того не бачитимете для себе виходу в житті, шпигун доведе вам, що він — ваш друг! Я поміщу
