Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/367

Ця сторінка вичитана

говоріть, я коритимусь; якщо моє життя, що гине в муках, може дати вам хоч день щастя, візьміть моє життя — я всміхатимусь посмішкою мученика на вогнищі, бо принесу той день богові, як свідоцтво, яке залічить отець, дізнавшись про свято своєї дитини». Багато жінок штучно утворюють собі такий самий вираз, і їм удається справляти таке саме вражіння, яке справляла й графиня, але в неї все це було таке чарівно-непідроблене, що ця незрівнянна природність проймала серце. Якщо я вам кажу про це, то тільки тому, що мова йде виключно про її душу, думки, про її ніжність, і ви, мабуть, кинули б мені докір, якби я не змалював вам її портрет. Я трохи не забув про свою роль людини майже божевільної, брутальної, нечемної.

— Мені казали, пані, що ви любите квіти?

— Я люблю квіти, пане, — відповіла вона. — Виростивши квіти, я їх потім зображую, як та мати-художниця, що має втіху малювати своїх дітей. З цього зрозуміло, що я бідна й не можу сплатити за послугу, яку проситиму зробити мені.

— Але чому це, — спитав я з поважністю судді, — така визначна, здається, особа, як ви, працює в такій професії? Чи може у вас, як і в мене, є свої причини на те, щоб, працюючи руками, позбавляти голову від думок?

— Не відступаймо від спільного муру, — всміхнулася вона.

— Алеж ми ще тільки маємо закладати його, — сказав я. — І хіба мені не треба знати чиє горе, чи, якщо хочете, чия манія, — ваша чи моя, мусить тут поступитися?.. Ах, які чудові нарциси, свіжі, як цей ранок!

Мушу сказати вам, що вона утворила собі з квітів і рослин справжній музей, куди проходило лише сонце; в розташуванні цього музею знати було тонкий художній смак, і навіть найнечуліший із власників не зважився б його знищити. Маса квітів, що з одних майстерна рука садівника поробила тераси, а інші покидала, як букети, — голубила душу. Цей свідомо тихий садок дихав заспокійливими пахощами, навіював лише ніжні думки, чарівні, навіть любосні образи… На ньому лежала та невитравна