Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/366

блиск спід довгих спущених вій осявав усе обличчя. Одним порухом своїх шовковистих повік Оноріна вас причаровувала, — стільки було ніжності, величності, жаху й презирства в її манері зводити й спускати цю завісу душі. Одним поглядом вона вміла й зледенити вас і оживити. Її попелясті коси, недбало зашпилені, окреслювали чоло поета — широке, могутнє, мрійне. Уста були жагучі. Нарешті, — що нечасто зустрічається у Франції й дуже часто в Італії, — всі лінії, всі контури її голови відзначалися благородством, що над ним не має сили руїнницький вплив часу. Оноріна була струнка, проте не худорлява, і мені здалося, що її форми належать до тих, що збуджують кохання навіть тоді, коли воно, здасться, вичерпане. Її справді можна було назвати мініатюрною, бо вона належала до породи тих маленьких гнучких жінок, що їх, як кицьку, хочеться взяти в руки, погладити, пустити й знову взяти. Її ніжки ступали по піску з якимсь властивим їм шумом, що гармоніював з шелестом її сукні; все разом звучало музикою жіночості, що відбивалася назавжди в серці й давала пізнати її ходу серед тисяч жінок. Вся її постать дихала таким гордовитим благородством, що перед нею мусіли оступатися на вулиці й найзухваліші розбишаки. Весела, ніжна, гордовита й поважна, — її не можна було уявити інакше, як із цими, здавалося б, протилежними якостями, — вона, проте, лишалася дитиною. Але дитина ця могла бути сильна, як ангел, а коли її образити, то, як ангел, невблаганна! Вираз байдужості на її обличчі був, мабуть, нестерпний для тих, кому ці очі колись посміхалися, кому відкривалися її уста, чия душа переймалася мелодією її голосу, що своїми особливими інтонаціями надавав звичайній розмові співочих чарів. Відчуваючи аромат фіалок, що йшов від неї, я зрозумів, як міг один спогад про цю жінку спиняти графа на порозі розпусти і як ніколи не можна було забути ту, що була квіткою на дотик, квіткою для очей, квіткою на запах і небесною квіткою для душі. Оноріна навіювала відданість, відданість лицарську й некорисливу. Дивлячись на неї, хотілося сказати: «Думайте, я вгадуватиму ваші думки,