оповідання в серці забриніли надчутливіші струни; судовий промовець зрозумів поета, що матеріальною можливістю живив свої мрії. І Наполеон за три дні до прибуття Марії-Луізи кинувся в Комп'єні на шлюбне ліжко. Велетенські пристрасті ідуть одним річищем. Я люблю, як поет і як імператор!»
Почувши цю останню фразу, я переконався, що граф Октав справді під загрозою: він підвівся, почав ходити, жестикулювати, але спинився, ніби сам злякався шаленства своїх слів.
— Я дуже смішний, — сказав він по довгій паузі, шукаючи в моїх очах співчуття.
— Ні, графе, ви дуже нещасний!
— О, так! — сказав він, продовжуючи свою сповідь. — Ще нещасніший, ніж ви гадайте. По шаленству моїх слів ви можете й мусите уявити ту гнітющу фізичну пристрасть, що вже десять років позбавляє мене всіх моїх здібностей, але це ще дрібниця проти того обожнення, яке навіює мені її душа, розум, вдача, серце, все те, що в жінці не є тілька жінка, одно слово, всі ті чарівні божества з почту Кохання, які залишаються на все життя й становлять щоденну поезію скороминущої втіхи. Наче чудом відживляючи минуле, я бачу, які прекрасні в Оноріни розум і серце, а днями свого щастя, як і всі щасливці, я так мало звертав на них уваги! Щодень яснішою ставала мені вся глибина моєї втрати, бо я пізнав божественні якості в цій вередливій і свавільній дитині, що зробилася така міцна й горда під тяжкою рукою злиднів, під ударами найганебнішої зради. І ця небесна квітка в'яне самотня й покинута! О, закон, про який ми говорили, — сказав він з гіркою іронією, — це загін жандармів, це моя дружина, схоплена й приведена сюди силою!.. Чи не було б то здобути мерця? Релігія теж не владна над нею, вона ворог поезії; вона молиться, але церковних приписів не слухає. Я вичерпав усе — милосердя, доброту, кохання. Я знесилів. І єдине, чим можна перемогти — це хитрість і терпіння, з якими пташник залучає в сільце найобережніших, найпрудкіших, найфантастичніших і най-
