Дівчина стала навшпиньки й побачила силу пишно одягнених дам, що збились обабіч старої мармурової аркади, звідки мав вийти імператор.
— От, бачиш, тату, ми прийшли запізно.
Сум на її личку виявляв, якого значення надавала вона своїй присутності на цьому видовищу.
— То ходімо, Жюлі, ти ж не любиш штовханини.
— Лишімось, тату! Звідци я зможу побачити імператора; якщо він загине на війні, то я ніколи вже не побачу його.
Батько здригнувся, почувши ці егоістичні слова; в голосі його дочки бринів плач; він глянув на неї і помітив, здалося йому, у неї під спущеними повіками кілька сльозин, що набігли не від досади, а від тої першої журби, якої таємницю старому батькові важко збагнути. Раптом Жюлі почервоніла й скрикнула, тільки ж ні вартові, ні старий не зрозуміли, чому саме. На цей крик офіцер, що поспішав подвір'ям до сходів, жваво обернувся, підійшов до садової арки, пізнав дівчину, що на мить зникла за ведмежими шапками гренадирів, і негайно ж порушив задля батька й дочки той наказ, що його сам і дав; потім, не зважаючи на ремство елегантного натовпу, що облягав аркаду, ніжно потягнув до себе зачаровану дівчину.
— Не дивуюсь тепер ні її гніву, ні нетерпінню, — адже ти сьогодні вартовий, — сказав старий офіцерові поважно й глузливо.
— Пане герцог, — відповів молодик, — коли хочете мати гарне місце, не розважаймося розмовами. Імператор не любить чекати, а маршал доручив мені сповістити його.
За цим словом він з деякою фамільярністю взяв Жюлі за руку і мерщій повів її до Каруселі. Жюлі здивовано побачила неозорий натовп, що тиснувся на маленькому просторі між сірими мурами палацу та стовпчиками, з'єднаними ланцюгами, якими обведені були великі, посипані піском чотирикутники посеред Тюільрійського подвір'я. Шерег вартових, що тримали для імператора та його генерального штабу вільний прохід, насилу стримував цю навальну, як рій гудучу юрбу.
— То де буде дуже гарно? — спитала Жюлі, всміхаючись.
38
