тебе сьогодні до графа Октава, то гадаю, що цим забезпечу твоє майбутнє такою протекцією, яка, коли ти припадеш до душі цьому доброчесному державному мужеві, буде не менш цінна, ніж те майно, що я зібрав би для тебе, коли б раптове зубожіння мого зятя та сестрина смерть не розітнулися над моєю головою, як грім з ясного неба.
— Ви — графів духівник?
— Ну, якби це було так, хіба міг би я улаштовувати тебе до нього? Чого варта та духовна особа, що ладна скористуватися з таємниць, про які дізнається на сповіді?.. Ні, за цю протекцію ти маєш дякувати його вельможності міністрові юстиції. Любий Морісе, тобі там буде, як у рідного батька. Граф призначає тобі дві тисячі чотириста франків нагороди, приміщення в своєму готелі й тисячу двісті франків на їжу. Він не бере тебе до свого столу, проте не хоче, щоб тебе годували окремо, бо це віддало б тебе на волю челяді. Я не погодився б на графову пропозицію, коли б не впевнивсь, що секретар у графа Октава не стоятиме на одному рівні з старшим служником. Тобі доведеться багато працювати, бо граф — великий працівник, але, побувши в нього, ти дістанеш змогу посісти найвідповідальнішу посаду. Мені не доводиться радити тобі бути стриманим — це основна якість людей, що присвячують життя державній праці…
Уявіть, як усе це було мені цікаво! Граф Октав мав за тих часів одну з найвищих посад у судовому відомстві, користувався довір'ям у пані дофіни, що її заходами його призначено нещодавно на міністра внутрішніх справ, жив на зразок графа де-Серізі, якого, гадаю, ви всі знаєте, але ще таємніше, бо мешкав у Маре на вулиці Пеєн і майже ніколи не робив прийомів. Його особисте життя проходило осторонь людської цікавості — він був надто скромний і завжди з головою в роботі. Дозвольте тепер кількома словами розповісти вам про себе й про своє становище…
Мені було вісімнадцять років, коли я скінчив колегію Луі Святого, директор якої, з уповноваження мого дядька,
