Вона зреалізувала свій достаток і купила біля Манервіля чималий, суміжний з Гастоновими землями маєток, де вони почали жити вкупі. Пан де-Нюєль дуже ласкаво полишив своїй матері в користування манервільські володіння за волю жити нежонатим, яку вона дала йому. Земля пані де-Босеан лежала коло невеличкого міста, в одній з найкращих місцевостей Ожської долини. Там коханці поставили між собою й товариством бар'єри, щоб ні суспільні ідеї, ні люди не могли їх переступити, і знову знайшли свої чудові швейцарські дні. Цілих дев'ять років зазнавали вони щастя, яке непотрібно змальовувати; розв'язка цієї пригоди дасть відчути його втіху тим, чия душа може зрозуміти поезію й молитву в їх безмежних образах.
Тим часом маркіз де-Босеан (батько й старший брат його померли), чоловік пані де-Босеан, був при повному здоров'ї. Ніщо так не сприяє нашому життю, як певність, що своєю смертю ми дамо щастя іншим. Пан де-Босеан був один з тих іронічних і впертих людей, які, подібно до людей з дожиттьовою рентою, мають ще одну втіху, якої інші не почувають — вставати щоранку здоровими. А втім, це була людина чемна, трохи методична, церемонна, кмітлива, яка могла освідчуватися жінкам у коханні так само спокійно, як лакей проказує: «накрито, пані».
Ця невеличка біографічна довідка про маркіза де-Босеана має на меті пояснити неможливість для маркізи побратися з паном де-Нюелем.
Отже, після дев'яти років щастя, після найсолодшого, який жінка будьколи могла підписувати, контракту, пан де-Нюель і пані де-Босеан перебували в такому самому природному й фальшивому становищі, в якому були вони й від початку цієї пригоди; тим часом надходила фатальна криза, про яку неможливо дати уявлення, але кінець якої можна визначити з математичною точністю.
Графиня де-Нюель, Гастонова мати, не схотіла й разу бачити пані де-Босеан. Це була туга й доброчесна особа, що дуже законно виконала свої обов'язки щодо щастя
