Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/305

Ця сторінка вичитана

відкрити вам своє серце, щоб переконати вас, що в моєму сумирному проханні немає ніякої потайної думки. Просячи вас подарувати мені вашу приязнь, я не говорив би про свою безмежну любов, коли б мав надію на те, що примушу вас поділити глибоке почуття, поховане в моїй душі. Ні, я буду коло вас такий, як ви схочете, тільки б коло вас бути. Коли ж ви відмовите мені, а ви це можете, я не поремствую, я відійду. І якщо згодом інша жінка ввійде якось у моє життя, тоді ваша була рація; а якщо я помру, вірний своєму коханню, ви може й пожалієте. Надія завдати вам цього жалю полегшить мою тугу й буде єдиною помстою мого невизнаного серця…»


Треба знати всі чудові нещастя молодості, треба політати на всіх химерах з подвійними білими крилами, що підставляють палким уявам свої жіночі крижі, щоб зрозуміти муку, яка охопила Гастона, коли він послав свій перший «ультиматум» пані де-Босеан. Віконтеса вбачалась йому холодна, насмішкувата, глузлива до кохання, як і всі, що в нього вже не вірять. Йому хотілося завернути свого листа, він уважав його за безглуздий, йому спадали в голову тисяча й одна думка, безмірно кращі чи зворушливіші, ніж його холодні фрази, мізерні, вимучені фрази, софістичні, претенційні, але, на щастя, з досить зле поставленими розділовими знаками й вельми криво написані. Він пробував не думати, не почувати, але думав, почував і страждав. Коли б йому було тридцять років, він запиячив би, — але цей наівний молодик ще не знав ні допомоги опіуму, ні способів крайньої цивілізації. Біля нього не було нікого тут з тих паризьких добрих друзів, що так добре вміють сказати: Poetar non dolet[1], подаючи вам пляшку шампанського або затягаючи вас на оргію, щоб полегшити вам біль непевності тих чудових друзів, які завжди бувають розорені, коли ви багаті, завжди бувають на водах, коли ви їх шукаєте, в яких завжди буває програне все до останнього луідора, коли ви в них його

  1. Поетові не болить (латинське).