закону через одружіння, а через кохання — людська жертва. Коли я не лишуся вірна своєму становищу, то цілком варта буду ганьби, що тяжить надо мною, і втрачу самоповагу. Я не мала високої громадської чесноти — належати людині, яку я не кохала. Я розбила, не вважаючи на закон, шлюбні пута; це була провина, переступ, усе, що хочете; але для мене той стан дорівнював смерті. Я хотіла жити. Коли б я була стала матір'ю, я, може, здобулася б на силу задля годиться терпіти шлюбні муки. У вісімнадцять років ми, бідні дівчата, не дуже тямимо, що нас примушують робити. Я переступила світські закони, світ мене покарав; ми справедливі одне до одного. Я шукала щастя. Хіба це не закон нашої природи — бути щасливою? Я була молода, вродлива… Мені здалося, що я зустріла людину, так само люблячу, як і палку. Який час я була дуже любима!..
Вона зробила паузу.
— Я гадала, — повела далі, — що чоловік ніколи не мусить кидати жінку в такому становищі, в якому я була. Мене покинуто, я перестала подобатись, певне. Так, я безперечно порушила якийсь природний закон: певне, я надто кохала, надто була віддана чи вимоглива — не знаю. Лихо мене навчило. Після того, як я довго була винувачкою, я без ремства погодилась бути єдиною обвинуваченою. Отже, я виправдала ціною самої себе того, на кого могла б, здається, скаржитись. Мені не достало хисту його зберегти; і доля тяжко покарала мене за невправність. Я вміла лише кохати, а чи можна думати про себе, коли кохаєш? Отже, я була рабинею, а мусіла б стати тираном. Хто мене знатиме, хай і засуджуватиме, але поважатиме. Страждання навчили мене не здаватись напризволяще. Я не розумію, як я ще живу, перетерпівши муку першого тижня після найжахливішої в жіночому житті кризи. Треба було прожити три роки самотою, щоб набути силу говорити про ті болі так, як я зараз говорю. Конання кінчається звичайно смертю, а це, пане, було конання без рятівничої домовини. О, я тяжко перестраждала! — Віконтеса звела свої гарні очі до карнизу, якому й звірила, безпе-
