своїми словами в одну мить надав енергії матросам і, бажаючи в цій небезпеці за всяку ціну дістатися землі, він спробував мерщій підняти всі паруси, верхні й нижні, на триборді й на бакборді, щоб підставити під вітер усю поверхню полотна, яка могла бути на реях. Але виконати цей маневр було дуже важко, — тут цілком природно бракувало тої чудової єдності, що так вражає на військових кораблях. Хоч «Отелло» летів, як ластівка, завдяки доцільному розташуванню своїх парусів, проте, на око, він так мало наблизився, що в нещасних французів виникла солодка надія. Раптом у ту хвилину, коли «Сен-Фердінанд» після нечуваних зусиль пішов швидше завдяки вправним маневрам, яким сам Гомес допомагав словом і ділом, керманич невдалим і, певне, навмисним поворотом стерна поставив бриг упоперек. Вітрила, на які вітер ударив збоку, заполоскалися тоді так швидко, що й зовсім згорнулися, вантажний гафель зломився. Капітан від невимовної люті став біліший від парусу. Одним стрибком він дістався до керманича й так шалено замахнувся на нього кортиком, що не влучив; тоді кинув його в море, а сам схопив стерно, спробував виправити страшний безлад, що такої шкоди завдав його бравому й відважному судну. Сльози розпачу котилися йому з очей, бо від зради, що на нівець зводить наслідки нашого старання, ми відчуваємо ще більше горе, ніж від неминучої смерті. Але чим більше капітан лаявся, тим менше робив діла. Він сам вистрелив з вістової гармати, сподіваючись, що його почують на березі. В цю хвилину корсар, що наближався на розпач швидко, відповів пострілом із гармати, якої ядро впало за десять сажнів від «Сен-Фердінанда».
— Сто чортів! — скрикнув генерал. — Добре поцілило! Мають точні гармати.
— О, та цей коли говорить, то треба мовчати, — відповів один матрос. — Парижанин і англійського корабля не побоявся б…
— Всьому кінець! — скрикнув розпачливо капітан, що нічого не побачив з боку землі в прозірну трубу. — Ми ще далі від Франції, ніж я думав.
176
