покотились йому з очей. Тоді, щоб приховати своє хвилювання, він відвернувся від туманної лінії, що провіщала землю, і глянув назад на вогкий обрій.
— Це він, — сказав старий. — Він іде за нами.
— Хто? — скрикнув еспанський капітан.
— Корабель, — промовив стиха генерал.
— Я вже бачив його вчора, — відповів капітан Гомес.
Він подивився на француза, немов запитуючи:
— Він увесь час полює на нас, — сказав він генералові на вухо.
— Не знаю, чому він нас досі не наздогнав, — обізвався старий вояк, — бо він краще наряджений парусами, ніж ваш клятий «Сен-Фердінанд».
— Може з ним була аварія, проточина.
— Він доганяв нас! — скрикнув француз.
— Це колумбійський корсар, — шепнув йому капітан. — Ми ще за шість льє від землі, а вітер спадає.
— Він не йде, він летить, немов знає, що за дві години здобич втече від нього! Яка відважність!
— Він! — скрикнув капітан. — Ах! не без причини він зветься «Отелло». Він недавно потопив еспанський фрегат, а має не більш, як тридцять гармат. Я тільки його й боявся, бо знав, що він крейсує в Антільських островах… Ха, ха! — обізвався він по паузі, під час якої дивився на парус свого корабля, — вітер розбирається, ми йдемо швидше. Та й треба, бо Парижанин жалю не знає.
— Він теж іде швидше, — відповів маркіз.
«Отелло» був не далі, як за три льє. Хоч екіпаж не чув балачки між маркізом і капітаном Гомесом, але, побачивши новий парусник, більшість матросів і пасажирів зійшлися до того місця, де були два розмовники; тільки ж майже всі, вважаючи той корабель за торговельний, дивились на нього зацікавлено, аж раптом один матрос гукнув енергійно:
— Присягаюсь святим Жаком, ми загинули! Це паризький капітан!..
Від цього страшного імені жах пішов на бригу й сталася метушня, яку годі змалювати. Еспанський капітан
175
