Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/171

нання рисою, якої світло виблискувало, немов зорі. Від сонця іскрилися мільйони граней на безконечнім морськім просторі, так що широка водна рівнина світилася, мабуть, яскравіш, ніж небесний перекот. Всі вітрила на бригу нап'ялися від рівного вітру, і ці білі, як сніг, полотнища, ці жовті прапори, що билися за вітром, це плетиво канатів з суворою точністю вимальовувались на блискучому тлі повітря, неба й океану, і ніщо не порушувало їхньої ясності, тількі тіні, що лягали від напнутих парусів. Прегарний день, свіжий вітер, вигляд батьківщини, меланхолійний плюскіт, чудовий самотній бриг, що линув океаном, мов жінка на побачення, — то була картина, повна гармонії, сцена, де людська душа могла обняти нерухомі простори серед невпинного руху. Тут була дивна протилежність між самотністю і життям, між тишею і шумом, але не можна було знати, де шум і життя, небуття і тиша; тому жоден людський голос не порушував цих небесних чарів. Еспанець-капітан, матроси-французи сиділи й стояли, заглибившись у повінь спогадів і в релігійний екстаз. Повітря дихало лінощами. Прояснілі обличчя виявляли цілковите забуття минулого лиха, і люди хиталися на цьому тихому кораблі, як у золотому сні. Проте старий пасажир, що спирався на гратки, з якимсь неспокоєм поглядав вряди-годи на обрій. У всіх його рисах знати було недовір'я до долі, він ніби боявся, що до французької землі ще їхати довго і довго. Той чоловік був маркіз. Фортуна не була глуха до криків і зусиль його розпачу. По п'яти роках напруження й тяжкої праці він зробився власником чималого достатку. Нетерпілось йому побачити знову свій край та щастя і привезти гроші родині, тому він за прикладом кількох гаванських комерсантів сів разом з ними на еспанський корабель, що йшов до Бордо. Проте його уява, стомившись завбачати лихо, малювала йому найніжніші образи його минулого щастя. В далекій темній лінії берега йому вбачалася дружина й діти. Почував уже себе вдома, коло вогнища, почував, що його вже обіймають, голублять. Уявляв собі Моіну вродливою, дорослою дівчиною. Коли ця фантастична картина стала майже реальною, сльози