Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/168

Цю сторінку схвалено

підійшов чужинець і сказав, кинувши Елен посмішку, де воднораз було щось пекельне й небесне:

— Ви — ангел милосердя, ви навіть убійника не злякалися. Ходімо ж, коли ви так хочете доручити мені свою долю.

— Незрозуміла річ! — скрикнув батько.

Маркіза якось незвичайно глянула на дочку й розкрила їй обійми. Елен кинулась до неї, плачучи.

— Прощай, — сказала вона, — прощай, мамо!

Тоді сміливо подала знак чужинцеві, що аж здригнувся. Поцілувавши руку батькові, потім хутко, але байдуже, Моіну та малого Абеля, вона вийшла з убійником.

— Де вони пішли? — скрикнув генерал, дослухаючись до кроків двох утікачів. — Пані, — додав він, звертаючись до жінки, — мені здається, я марю; в цій пригоді є якась таємниця. Ви мусите знати її.

Маркіза здригнулася.

— Вже якийсь час, — відповіла вона, — ваша дочка стала надзвичайно романтичною і на диво екзальтованою. Не зважаючи на мої спроби побороти цей нахил у її вдачі…

— Це неясно…

Але в саду йому почулися кроки дочки й чужинця, тож генерал урвав сам себе і рвучко відчинив вікно.

— Елен! — гукнув він.

Цей голос загубився в ночі, як марне пророцтво. Промовивши це ім'я, на яке ніхто в світі вже не обзивався, генерал немов чарами розбив завороження, яке навіяла йому диявольська сила. В очах йому знову заблищав розум. Він виразно уявив сцену, яка щойно відбулася, і прокляв своє безсилля, якого не розумів. Від серця в голову й ноги йому пройшла гаряча дрижа, він знову став сам собою, страшним, прагнущим помсти, і закричав жахливо:

— Рятуйте! Рятуйте!

Підбіг до сонетки, смикнув її так, ніби хотів порвати після того, як пролунали тривожні дзвінки. Всі слуги посхоплювались. А він, усе кричачи, відчинив вікна на вулицю, гукнув жандармів, схопив пістолети, вистрелив з них, щоб швидше наспіла варта, щоб швидше прийшли слуги

171