в гостро-ворожому освітленні, навіть у поблажливому, але цьому «героєві» протиставлено справжнього героя — республіканця Гюло, до якого автор ставиться з глибокою пошаною. На бойовищі, поруч із маркізом, він «репрезентує ту енергійну республіку, за яку бився». І це ж старому Гюло доручає, конаючи, маркіз де-Монторан повідомити про свою смерть молодшого брата-емігранта, написати від його імени, щоб юнак «не підіймав зброї проти Франції, але й не залишав ніколи королівської служби». Маркіз відчуває безнадійність дальшої боротьби проти Франції Гюло, алеж він «лицар» королівський… А погляди Гюло звертаються вже вбік Наполеона, як «генія – оборонця» республіки.
Ідеологічно, гадаємо, Бальзак наближається в цім романі до помірковано-ліберальної бонапартистської буржуазії. В усякому разі, це не апологія роялізму. Бальзак має побачити цю буржуазію на троні в особі «короля-міщанина» Луі Філіппа, і тоді видовище того багна, що про нього писатимуть Барб'ю, Беранже й сам Бальзак, зумовить поетизацію абсолютної влади, як єдиної, мовляв, запоруки соціальної рівноваги. А факти зростання революційного пролетарського руху за 40-х років наблизять Бальзака до цієї самої ж огидної йому буржуазії, до єдиної «партії ладу», тим більше, що вже на початку 30-х років він ясно уявляє собі історичну рокованість феодальної аристократії.
З 1830 р., як сказали ми, кінчається мансардний період життя Бальзака. Відтепер кожен його роман — літературна сенсація, а романи з'являються щороку і навіть не один, бо «темпи» Бальзакові справді шалені. Адже така динаміка доби буржуазного будівництва, та й час уже здійснити мрії про збагачення! «Коли є змога писати, я пишу свої романи, а якщо не роблю цього, тоді обмірковую їх. Я ніколи не відпочиваю», — пише Бальзак у листі до матері 1832 р. Він живе в світі нових думок і нових ідей, творчих планів, зазначаючи: «вони скупчуються в моїй голові, киплять та клекочуть так, що я часом просто божеволію». Комерційні проекти, як от спроба вдосконалити друкарський шрифт, дешеве однотомне видання Лафонтенових та Мольєрових творів, — дають, кінець-кінцей, 90 000 франків заборгованості. Сума чимала, і Бальзак до кінця свого життя перманентно ліквідує свої борги, і перманентно вони відроджуються, бо чимало грошей також іде на придбання картин, старовинних речей, до яких колекціонер людей і людських образів не був байдужий. Отож чи дивно, що він пише оповідання «Стара дівчина» протягом трьох ночей, а «Прокляту дитину» протягом кількох лише годин «моральних та фізичних страждань».
Це рантьє Флобер, ювелір слова й образу, може писати «Мадам Боварі» протягом п'ятьох років. Дія в готелі забере, на його думку, три місяці. В одному з своїх листів Флобер зазначає, що за тиждень написав п'ять сторінок і хоче знайти тепер «чотири чи п'ять фраз, що їх шукає він уже протягом місяця». Невпинно й гарячково працює Бальзак. Флобер поринає з Еммою Боварі в її романтичні мрії, живе в Карфагені («Саламбо»), за доби раннього хри-
