Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/147

Цю сторінку схвалено

шаруділо по камінню на подвір'ї, так ніби надавало голосу ночі, коли вона хотіла мовчати. Словом, це був той холодний вечір, коли в нашого егоізму виривається нікчемний жаль до вбогих та мандрівників і коли куток біля вогню здається нам таким розкішним. В цю хвилину родина зібралася у вітальні, не турбуючись ні про відсутність челяді, ні про людей, що не мають притулку, ні про поезію, якою виблискує зимовий вечір. Звірившись на охорону старого вояка, жінка й діти без недоречного філософування віддалися тим утіхам, що їх породжує родинне життя, коли почуття виявляються вільно, коли любов і одвертість оживляють розмову, погляди та гри.

Генерал сидів, чи краще сказати, пірнув у високу й простору канапу перед каміном, де виблискував сильний вогонь, що розливав ту гостру теплоту, яка свідчить про надзвичайний холод надворі. Сперта на спинку сидіння й злегка нахилена голова цього бравого батька лишалась у одній позі, якої лінивість виявляла цілковитий спокій, тиху ясність радості. Його сонні руки, мляво спущені з канапи, підкреслювали цей вираз щастя. Він дивився на найменшого з своїх дітей — хлопця років п'яти, що напівголий уже не давався матері роздягнути себе. Хлопчисько тікав від нічної сорочки та шапочки, якими маркіза йому загрожувала; не хотів скидати вишиваного комірчика, сміявся до матері, коли вона його кликала, бо бачив, що вона й сама сміється з цього дитячого бунту; тоді знову починав гратися з сестрою, також наівною, але лукавішою, що говорила вже краще за нього; його невиразні слова та плутані думки батьки насилу розуміли. Маленька Моіна, старша за нього на два роки, викликала своїм жіночим уже кокетуванням безконечний сміх, що вибухав, як ракета, і, здавалось, не мав причини; але дивлячись, як вони обоє качаються коло вогню, як показують без сорому свої білі гарненькі, пухлі тільця, свої ніжні форми, як плутаються в них білі й чорні кучері, як стукаються вони рожевими обличчями, де від радощів позначилися гарненькі ямочки, батько, а надто мати, розуміли, звичайно, ці маленькі душі, для них уже оформлені й дорогі. Від ясних кольорів

150