у Версаль, де він жив на дачі, що містилася між церквою та Монтрейською заставою, на дорозі, що веде до вулиці Сен-Клу. Служба при дворі не дозволяла йому віддалятися від Парижу.
Збудований колись на те, щоб бути притулком короткочасним любовним пригодам якогось великого пана, павільйон цей мав дуже просторі господарські будови. Стояв він серед саду, що відділяв його праворуч і ліворуч від перших будинків Монтрею та від халуп, що поблизу застави; отже, не бувши надто відокремлені, господарі цього маєтку за два кроки від міста тішилися з усієї насолоди самотності. З дивної суперечності, фасад і парадні двері будинку виходили просто на дорогу, якою раніш, мабуть, їздили мало. Це припущення здається правдоподібним, коли зважити, що вона веде до гарненького павільйону, який збудував Луі XV для панни де-Роман, і що раніш, ніж туди дістатись, цікаві там і там бачать не один домок, якого умеблювання й оздоба свідчать про дотепні бенкети наших предків, що в розпусті, яку їм закидають, шукали все ж таки темряви й відлюддя.
Одного зимового вечора маркіз з дружиною й дітьми були самі в цьому пустинному домі. Слуги дістали дозвіл піти у Версаль погуляти на весіллі одного з них. Вважаючи, що господарі простять їм задля цієї нагоди та різдвяних свят, вони з спокійним сумлінням приділили весіллю трохи більш часу, ніж дозволяв їм хатній розпорядок. Та що генерал був відомий за людину, яка завжди непохитно додержує свого слова, втікачі, коли минула призначена година, танцювали вже з деякою гризотою. Продзвонило одинадцяту, а жоден з челяді не вернувся. В глибокій тиші, що стояла в полі, чути було вряди-годи пориви вітру, що свистів у горішніх вітах дерев, ревів навколо дому й зникав у довгих коридорах. Від морозу повітря добре очистилось, земля затужавіла і мерзлий брук сухо дзвенів, що нас завжди дивує. Важка хода запізнілого п'яниці, чи гуркіт фіакра, що вертався з Парижу, розлягалися швидше й чулися далі, ніж звичайно. Мертве листя, що зривалось і танцювало від раптового вихру,
149
