В середині липня 1838 року в одній з тих карет, що їх недавно пустили по паризьких площах і назву їм приклали „мілорди“, їхав по Університетській вулиці гладкий чоловік середнього зросту в уніформі капітана національної гвардії.
Серед парижан, яких мають за людей розумних, трапляються й такі, що уявляють себе в уніформі багато кращими, ніж у звичайній одежі, а жінок наділяють таким зіпсованим смаком, до якого, мовляв, мусить дуже пасувати вигляд хутрової шапки та військового впорядження.
Фізіономія цього капітана, що належав до другого легіону, пашила самовдоволенням, яке надавало блиску його червонястому, досить брезклому обличчю. По тій авреолі, що нею багатство, набуте в торгівлі, позначає чоло колишніх крамарів, можна було відгадати в ньому одного з паризьких обранців, що-найменше давнішого помішника мера своєї округи. Гордовито відхилившись у кутку „мілорда“, цей прикрашений орденами чоловік недбало скидав поглядом на перехожих, що в Парижі часто отак приймають на себе приємні посмішки, призначені для відсутніх прекрасних очей.
„Мілорд“ спинився між вулицями де-Бельшас та Бургонською коло великого нового будинку, поставленого на дільниці подвір'я, що належало до старого готеля з садом. Зберігся й самий
