користи бідної панни Фішер, що її, як він казав, підчепив один поляк, Ріве пішов до багатих фабрикантів, саме коли Стейнбок звідти вийшов. Коли вишивальник з'явився по довідки про такого Стейнбока, польського біженця, в кабінеті Шанора був як-раз Стідман, що за допомогою визначних, уже названих майстрів паризького ювелірного діла, довів французьке мистецтво до теперішньої доскональности, яка дозволяла йому боротися з флорентійцями та Відродженням.
— Кого ви називаєте Стейнбоком? — глузливо скрикнув Стідман. — Чи це часом не молодий лівонець, що був у мене за учня? Знаєте, пане, це великий артист. Кажуть, що я маю себе за чорта; ну так бідний хлопець і не знає, що може зробиться богом…
— А, — здивовано промовив Ріве.
Потім сказав:
— Хоч ви й надто вільно розмовляєте з людиною, що має честь бути суддею в сенському трибуналі…
— Вибачте, консуле!.. — урвав Стідман, прикладаючи руку до чола.
—…Мені дуже приємні, — провадив суддя, — ваші слова. Отже, молодик цей зможе заробляти гроші?
— Безперечно, — сказав старий Шанор, — але йому треба працювати; він і так чимало зібрав-би, коли-б лишився в нас. Що поробиш! Артисти жахаються залежности.
— Вони свідомі своєї вартости й чести, — відповів Стідман. — Я не ганю Венцеслава за те, що він іде самотужки, пробує здобути собі ім'я й стати великим — це його право! А проте, я багато втратив, коли він мене покинув!
— От! — скрикнув Ріве, — от вам претензії юнаків, що допіру вилупились із університетського яйця… Розживіться раніш на ренту, а потім уже слави шукайте!
— Руки попсуєш собі, збираючи гроші — відповів Стідман. — Нам слава має приносити багатство.
