без духівниці! Слово чести, ці імперці вважають себе також за безсмертних, як і їхній імператор.
— Бідний батько, — сказала вона, — я була в нього одиначка, він дуже любив мене! Графиня спалила духівницю. Хіба-б він забув про мене, коли давав нам часом по три-чотири тысячефранкові білети зара́з?
— Ми винні за чотири терміни півтори тисячі франків! Чи коштує стільки наша обстава? „That is the question“, сказав Шекспір.
— Ну, прощай, мій котику, — сказала Валерія, що з'їла тільки шматочок печені, з якої прислуга видушила весь сік для одного бравого салдата, що вернувся з Алжира. — На велике лихо великі й заходи!
— Валеріє, де ти йдеш? — скрикнув Марнеф, заступаючи дружині дорогу до дверей.
— До хазяїна, — відповіла вона, причепуривши кучері під гарненьким капелюхом. — А ти спробуй заприязнитися з тією старою дівчиною, коли вона справді кузина директорова.
Той факт, що пожильці одного дому нічого не знають про обопільне соціяльне становище, може як-найкраще характеризувати розгін паризького життя; але легко зрозуміти, що урядовець, який зранку йде до канцелярії, вертається до дому на обід і ввечері не буває вдома, та жінка, що віддається паризьким розвагам, могли нічого не знати про існування старої дівчини, що жила на третьому поверхові на подвір'ї їхнього будинку, особливо, коли дівчина ця має звички панни Фішер.
Лісбета перша на весь будинок ходила вранці по молоко, хліб та вугілля, ні з ким не розмовляла й лягала з сонцем; ніколи вона не діставала ні листів, ні візит, ні з ким по-сусідськи не приятелювала. Це було одне з тих анонімних, ентомологічних існуваннів, які трапляються в де-яких будинках, де раптом на п'ятому році люди дізнаються, що на четвертому поверху живе старий добродій, що знав Вольтера, Пілятра де-Розьє, Божона,
