де-яких дрібничках у багатому безділлі, які можуть з'явитись тільки від цього півбога, завжди відсутнього й завжди присутнього в заміжньої жінки.
Обід, що їло подружжя з дитиною, отой запізнений на чотири години обід, міг бути покажчиком фінансової скрути, в яку потрапила родина, бо стіл — це найпевніший термометр добробуту паризьких родин. Суп із зіллям, зварений на воді з-під квасолі, шматок яловичини з картоплею, що плавав у рудуватій воді замість сосу, миска квасолі та поганеньких вишень, все це подане й спожите на пощерблених тарілках і тарілях мало-дзвінким та сумним мельхіоровим столовим начинням — хіба таке меню годне було цієї красуні? Барон заплакав-би, коли-б був цьому свідком. Потемнілі карафки не ховали, проте, непевного кольору вина, купованого на літр у винаря на розі вулиці. Серветки не мінялись уже тиждень. Словом, усе зраджувало ганебні злидні, недбалість подружжя до родини. Навіть неглибокий спостерігач подумав-би, побачивши їх, що подружжя дійшло до того згубного моменту, коли життьові потреби штовхають людей на вигідне шахрайство.
А втім, перше речення, що Валерія сказала чоловікові, з'ясує запізнення з обідом, що й з'явився, мабуть, тільки завдяки зреченим заходам куховарки, яка сама була в ньому зацікавлена.
— Саманон бере твої векселі тільки по п'ятдесят за сотню й вимагає в гарантію переписати на нього твою платню.
Злидні, ще приховані в директора військового міністерства за ширмою двадцяти чотирьох тисяч франків платні, не рахуючи нагород, дійшли останнього ступня в урядовця.
— Ти підчепила мого директора, — сказав чоловік, дивлячись на свою дружину.
— Здається, — відповіла вона, не жахаючись цього слова, позиченого з шахрайського жаргону.
— Що з нами буде? — вів Марнеф. — Хазяїн нас завтра скрутить. А батько твій надумав помирати
