Сторінка:Бальзак. Бідні родичі. Кузина Бета (1929).pdf/62

збираються збентежені власники, бо це — рештки колишнього кварталу, призначеного на знищення того дня, коли Наполеон вирішив докінчити Лувр. Вулиця й провулок Дуаєне — це єдині внутрішні ходи в цьому темному, пустинному згромадженні, де живуть, мабуть, самі привиди, бо там ніколи нікого не побачиш. Брук, багато нижчий проти шосе Музейної вулиці, лежить у-рівні з бруком вулиці Фруаманто. Будинки, і так поховані взгір'ям, обгортає тут вічна тінь від високих луврських галерей, почорнілих з цього боку від північного вітру. Темрява, тиша, холод, низина ґрунту — обертають ці будинки в якісь склепи, в якісь живі домовини. Коли проїздиш кабріолетом повз цей мертвий півквартал і скинеш поглядом на вуличку Дуаєне, на душі холоне, питаєш себе, хто може там жити, що робиться там увечері, коли вуличка ця обертається в пастку, коли паризькі пороки вириваються на волю під покровом ночи? Це питання, саме з себе вже страшне, стає жахливим, коли побачиш, що ці, мовляв, будинки оточені болотом з боку вулиці Рішельє, морем заваленого бруку з боку Тюїльрі, маленькими садками, лиховісними бараками з боку галерей та степами тесаного каменю й руїн з боку старого Лувра. Генріх III з своїми улюбленцями, шукаючи свої штани, Маргаритині коханці, шукаючи свої голови, танцюють, мабуть, при місяці сарабанди в цій пустелі, над якою височиться склепіння каплиці, що стоїть іще, немов показуючи, що католицька релігія, така живуча у Франції, над усім має око. Лувр уже сорок років кричить всіма щілинами своїх розвалених мурів та роззявлених вікон: „знищіть ці бородавки на моєму лиці!“ Певно, пастку цю вважають за корисну в серці Парижу, як символ інтимного спілкування злиднів та розкошів, властивого королеві столиць. То-ж може бути, що ці холодні руїни, де легітимістську газету спіткала недуга, від якої вона вмирає, брудні бараки Музейної вулиці та дерев'яний паркан з ятками, що прикрашають