бенькети. Він дійсно був із тих чоловіків, яких очі займаються, коли бачать вродливу жінку, і які посміхаються всім красуням, навіть тим, що випадково десь трапляються на очі.
— Ти виступав, мій друже? — спитала Аделіна, побачивши його нахмурене чоло.
— Ні, — відповів Гектор, — але мусів слухати, як инші виступали дві години, не дійшовши до голосування… Вони влаштовують бої, де промови нагадують кавалерійські атаки, що не розбивають ворога! Вони замінили дію словами, а це мало тішить людей, звиклих до походів, як я казав на прощання маршалові. Але досить уже нудився я на міністерських лавах, будемо тут розважатися… Добридень, Козо, добридень, Кізонько!
Він обійняв дочку за шию, поцілував, потермосив, посадовив до себе на коліна й поклав їй голову на плече, щоб відчути її золоте волося на своєму обличчі.
— Він змучився, стомився, — подумала пані Гюло, — а я знову його мучитиму. Краще почекаю. Ти будеш дома ввечері? — спитала вона вголос.
— Ні, діти мої. Після обіду покидаю вас, і коли-б це не день Кози, дітей моїх та брата, то ви й зовсім мене не побачили-б.
Баронеса взяла газету, переглянула оповістки театрів і відклала аркуш, де прочитала у відділі Опери „Роберт-Диявол“. Жозефа, що з італійської опери перейшла до французької, співала ролю Аліси. Все це не сховалось від барона, і він пильно глянув на дружину. Аделіна спустила очі, вийшла в сад, і він слідком за нею.
— Ну, що тобі, Аделіно? — сказав він, обнявши її за стан та пригортаючи. — Хіба ти не знаєш, що я люблю тебе більше, ніж…
— Ну, ніж Женні Кадін та Жозефу? — сміливо спитала вона, уриваючи його.
— А хто тобі це сказав? — спитав барон, випустивши дружину й відступивши на два кроки.
— Я одержала анонімного листа — я спалила
