але жили всі вкупі. Навчена гірким лихом, баронеса всі справи здала на сина, а барона обмежила самого платнею, сподіваючись, що мізерність цього прибутку не дозволить йому повторювати колишніх помилок. Але, на превелике диво, що на нього ні мати, ні син не сподівались, барон, здавалось, відмовився прекрасної стати. Його сумирність, яку з'ясовували природніми причинами, кінець-кінцем так заспокоїла родину, що всі почали вже щиро тішитись властивою ласкавістю та чарівними прикметами барона д'Ерві. Сповнений пошани до дружини й дітей, він ходив з ними в театр і в світ, де знову почав бувати, і своїм вишуканим поводженням прикрашав синів салон. Словом, блудний батько, повернувшись, давав родині як найглибше задоволення. Це був приємний старий, геть підтоптаний, але розумний, що в нього від хиб лишилось тільки те, що могло обернути їх у громадську чесноту. Родина вступила в смугу цілковитої безпечности. Діти з баронесою підносили до хмар батька родини, забуваючи про смерть двох дядьків. В житті-ж не обійдешся без великих утрат!
Пані Вікторен, що завдяки лекціям Лісбетиним з великим хистом провадила господарство величезного дому, мусіла була взяти кухаря. До кухаря й помивачки треба було. Помивачки тепер жінки гонористі, тільки за те й дбають вони, щоб куховарські таємниці опанувати, а потім сами в куховарки виходять, тільки-но навчаться заварювати соси. Тому помивачок дуже часто міняють. На початку грудня 1845 року Селестіна взяла за помивачку гладку норманку з Ізіньї, присадкувату, з дебелими червоними руками та червоним обличчям, дурним, як привітальний твір, яка від сили зважилась розлучитися з класичним бавовняним чепцем, який носять дівчата в Нижній Нормандії. Корсаж цієї дівчини, обдарованої тілистістю годувальниці, ось-ось, здавалось, мав тріснути. Її червонясте обличчя було мов-би з каменю витесане, так-бо
