Біаншона, вона мусіла через тиждень умерти, переможена в кінці довгої боротьби, де здобувала так багато перемог. Вона затаїла таємницю своєї ненависти в страшному конанні від сухот. Та вона зазнала ще величезного задоволення, коли Аделіна, Гортензія, Гюло, Вікторен, Стейнбок, Селестіна й усі діти зібрались в сльозах коло її ліжка й жалували за нею, як за янголом родини. Барон Гюло, перейшовши на поживний режим, якого йому вже ось три роки бракувало, зріс на силах і майже відновив свій попередній вигляд. Це поліпшення ущасливило Аделіну до такої міри, аж і нервовий дріж її зменшився. „Вона кінчить у щасті!“ подумала Лісбета напередодні смерти, коли побачила, з якою пошаною ставиться барон до дружини, що про її муки розповіли йому Гортензія та Вікторен. Це почуття пришвидшило смерть кузини Бети, і вся родина в сльозах провела її труну.
Барон та баронеса Гюло, дійшовши тепер літ абсолютного спокою, віддали графу й графині Стейнбок чудове помешкання першого поверху, а сами оселились на другому. Барон заходами свого сина на початку 1845 року дістав посаду на залізниці з платнею шість тисяч франків, а це разом з шістьма тисячами франків пенсії та грошима, одержаними в спадок від пані Кревель, становило йому вісімдесят тисяч франків ренти. Вікторен, не вагаючись, поклав на сестрине ім'я двісті тисяч франків, одержані від принца Вісембурзького, бо Гортензія підчас трьохрічної сварки виділилась майном від свого чоловіка й тепер мала, отже, дванадцять тисяч франків пенсії. Венцеслав, зробившись чоловіком багатої жінки, не зраджував уже її, але байдикував, не маючи сили взятись до праці, хоч-би й дрібної. Знову ставши митцем in partibus, він мав великий успіх по салонах, і багато-хто з аматорів звертався до нього по раду; нарешті, взявся до критики, як і всі невдахи, що не справдили покладених на них нидій. Отже, кожна з цих родин користувалась власним достатком,
