Сонячний пасаж справді починається з вулиці Пепіньєр, а виходить на вулицю Роше. Посеред цього недавно збудованого пасажу, де крамнички наймаються дуже задешево, баронеса побачила на шибці, завішеній зеленою тафтою, перепоною для нескромних поглядів перехожих: „Повірений“, а на дверях: „Контора. Тут складають прохання, впорядковують рахунки, то-що. Сумлінно й швидко“.
В середині обстава нагадувала подорожні контори, де пасажири паризькі чекають зупинки омнібусів. Внутрішні сходи вели, певно, в помешкання на антресолях, де світло проходило з веранди, що належала до крамниці. Баронеса побачила почорнілий дерев'яний стіл, справи й лихе крісло, з оказії куплене. Кашкет і дротяний абажур із зеленої тафти свідчили чи то за бажання заличкуватись, чи то за кволість очей, цілком зрозумілу в старого.
— Він нагорі, — сказав пічник, — зараз піду покличу його.
Баронеса спустила свій вуаль і сіла. Дерев'янні сходи зарипіли під важкою ходою, і баронеса проти волі скрикнула, побачивши свого чоловіка, барона Гюло в сірій плетеній куртці, в старих штанях із сірого мельтону та пантофлях.
— Що ви маєте, пані? — чемно сказав Гюло.
Аделіна підвелася, обняла Гюло й сказала йому, задихаючись від хвилювання:
— Нарешті я знайшла тебе!..
— Аделіна!.. — спантеличено скрикнув барон, зачиняючи двері з крамниці. — Жозефе! — крикнув він пічникові. — Вийдіть собі коридором.
— Друже мій, — сказала вона, забуваючи все в радісному пориві, — ти можеш вернутися в лоно родини, ми багаті! Син твій має сто шістдесят тисяч франків ренти! Пенсія твоя вільна, ти маєш п'ятнадцять тисяч франків залеглости, які видадуть тобі, тільки-но покажеш свою посвідку! Валерія померла й відписала тобі триста тисяч франків. Ім'я твоє забули, ти можеш вернутись на
