баронеса, показуючи на пічникову. — А ти зійшлася, мов тварина яка.
— Я! — відказала Атала. — Та коли ви дасте мені те, що дядько Відер дає, то я залюбки замужем не житиму. Це-ж нудьга! Ви це знаєте?..
— Коли вже ти зійшлася з чоловіком, — сказала баронеса, — то мусиш бути вірною йому задля чесноти.
— Аж до його смерти?.. — хитро спитала Атала. — То мені вже недовго чекати. Якби ви знали, як дядько Відер кашляє й хрипить! Хе, хе, — передражнила вона старого.
— За-для чесноти, за-для морали, — вела баронеса, — треба, щоб церква, яка заступає бога, та мерія, що заступає закон, освятили ваш шлюб. Поглянь на господиню, вона-ж законно одружилася…
— А хіба тоді цікавіше? — спитала дитина.
— Ти будеш тоді щасливіша, — сказала баронеса, — бо ніхто не дорікатиме тобі цим шлюбом! Богові ти будеш угодна! Спитай у господині, чи одружилася-б вона без церковного благословення?
Атала глянула на пічникову.
— Чим-же їй краще від мене? — спитала вона. — Я вродливіша за неї.
— Так, але я чесна жінка, а тебе кожен може лихим словом назвати…
— Хіба-ж буде бог допомагати тобі, коли ти під ноги топчеш божеські й людські закони? — сказала баронеса. — Чи знаєш ти, що в бога є рай для тих, хто йде за приписами його церкви?
— А що в тому раї є? Вистави є? — сказала Атала.
— О, рай, — сказала баронеса, — це всі втіхи, які ти можеш собі уявити. В ньому повно білокрилих янголів. Там бачуть бога в його славі, прилучаються до його могутности й щастя зазнають повсякчас і на віки вічні!..
Атала Жудічі слухала слова баронесини, мов музику, і Аделіна, почуваючи, що зрозуміти її
