— Ну, а чого тобі не поженитися з дядьком Відером, дитино моя?..
— Та це вже було, пані! — сказала дівчина, дивлячись на баронесу згорда, не червоніючи, з чистим чолом і спокійними очима. — Він сказав мені тоді, що я його жіночка, але як-же гидко бути жінкою в чоловіка!.. Ох, коли-б не мигдаль!..
— Боже мій! — мовила тихенько баронеса. — Яке страхіття могло скористуватися такою цілковитою й святою безневинністю? Коли напутити цю дитину на добрий шлях, то багато гріхів проститься! Я хоч знала, що роблю! — подумала вона, згадуючи свою пригоду з Кревелем. — А вона-ж нічого не знає.
— Чи не знаєте ви пана Саманона?.. — лукаво спитала маленька Атала.
— Ні, дитино моя; а чому ти про це питаєш?
— Справді? — сказало безневинне створіння.
— Нічого не бійся від пані, Атало!.. — сказала пічникова. — Це янгол!
— Бо мій Котусь боїться, щоб цей Саманон не знайшов його, він ховається… а мені дуже хочеться, щоб він вільний був…
— Чому?..
— Ото ще! Тоді він повіз-би мене в Бобіно! А може й до Амбіґю!
— Яке чарівне створіння! — сказала баронеса, цілуючи дівчинку.
— А ви багата?.. — спитала Атала, бавлячись баронесиними чохлами.
— Так і ні, — відповіла баронеса. — Я багата для добрих дівчаток, як оце ти, коли вони хочуть навчитися в священика християнських обов'язків та йти доброю дорогою.
— Якою дорогою? — сказала Атала. — В мене ноги міцні.
— Дорогою чесноти!
Атала глянула на баронесу хитро й глузливо,
— Подивись на господиню, хіба вона не стала щасливою, коли ввійшла в лоно церкви?.. — сказала
