цей шедевр жіночої вроди в болоті проституції й заприсяглася навернути її до Чесноти.
— Як тебе звати, дитино?
— Атала, пані.
— Читати й писати вмієш?..
— Ні, пані; та це дарма, бо-ж пан уміє…
— Чи водили тебе батьки до церкви? Чи ти причащалася вже? Чи знаєш катехізис?
— Тато, пані, хотів мене навчити того, що ви кажете, але мама не дала…
— Мати!.. — скрикнула баронеса. — Так мати твоя дуже лиха?..
— Вона завжди била мене! Не знаю чому, але батько з матір'ю весь час про мене сперечались…
— І про бога ніколи з тобою не говорили?.. — скрикнула баронеса.
Дитина здивовано розплющила очі.
— Ах, мама з татом часто в бога лаялись!.. — сказала вона з чарівною наївністю.
— Хіба ти церков ніколи не бачила? Чи на думку тобі не спадало зайти до церкви?
— Церкви?.. Ах, собор божої матери, Пантеон — я бачила це здалеку, коли тато водив мене в Париж, та це не часто траплялось. А в передмісті церкви немає.
— В якому передмісті ви жили?
— В передмісті…
— Якому передмісті?
— Та на вулиці Шарон, пані…
Мешканці передмістя Сент-Антуан ніколи не називають цей славетний квартал инакше, як передмістям. Це для них передмістя з ласки божої, зверхнє передмістя, і навіть фабриканти розуміють під цим словом спеціяльно передмістя Сент-Антун.
— Тобі ніколи не казали, що добре, що зле?
— Мама била мене, коли я робила не по її волі…
— А хіба ти не знала, що лихе діло робиш, коли кидаєш батьків і йдеш жити з старим?
