її матери. Мати ревнувала дочку, і мабуть мріяла пожиток мати з її краси, зробити з дитини гулящу!.. Атала згадала про нас, порадила своєму панові оселитися коло нашого дому; а старий побачив, хто ми такі, і дозволяє їй приходити до нас; але поженіть їх, пані, ви зробите гідне для вас діло… Дівчина, коли повінчається, буде вільна, цим вона від матери визволиться, а мати стежить за нею і хоче за-для прибутку віддати її в театр або привчити до жахливого діла, на яке вона її штовхнула.
— Чому-ж старий не пожениться з нею?..
— Потреби не було, — сказала італійка, — і хоч старий Відер людина не зовсим лиха, а проте, я думаю, він хитренький і хоче малу в руках держати, а жонатим, еге! — боїться, бідолаха, того, що в усіх старих на лобі виростає…
— А можете ви послати по дівчину? — сказала баронеса, — я побачила-б її тут і знала-б, чи є який спосіб…
Дружина пічникова кивнула старшій дочці, і та зразу-ж подалася. Хвилин через десять дочка привела за руку дівчину п'ятнадцяти з половиною років, цілком італійської краси.
Панна Жудічі дістала з батьківською кров'ю ту жовтаву шкіру, що ввечері, при світлі робиться блискуче білою, великі очі східньої форми та блиску, густі вигнуті брови, що нагадували чорні пір'їни, чорне, як смола, волосся й ту властиву ломбардським уродженцям величність, що через неї чужинцеві, коли він гуляє в неділю міланськими вулицями, дочки воротарів здаються королівнами. Довідавшись від пічниківни про візиту важливої пані, про яку вона чувала, Атала хапцем наділа гарну шовкову сукню, чобітки й елегантну мантілію. Чепець у стрічки вишневого кольору побільшував вражіння від голови. Дівчинка ця стояла в позі наївної цікавости й роздивлялась скоса на баронесу, що дуже здивувала її своїм нервовим дрожем. Баронеса глибоко зідхнула, побачивши
