Якщо ви врятуєте мене, — сказала вона, то чи вернеться моя краса?
— Може! — сказав учений лікар.
— Знаємо ваше „може“! — сказала Валерія. — Буду я, як ті жінки, що на пожарищі попеклися! Залиште мене цілком церкві! Я можу сподобатись тепер тільки богові! Хочу спробувати помиритися з ним, це буде моє останнє кокетство! Атож, мені треба підчепити господа бога!
— Оце останнє слово моєї бідної Валерії, пізнаю її, — мовила, плачучи, Лісбета.
Лотарингка визнала за обов'язок навідатись і до Кревелевої кімнати, де застала Вікторена з дружиною, що сиділи за три фути від ліжка заджумленого.
— Лісбето, — сказав він, — від мене ховають, в якому стані моя дружина, ти зараз бачила її, як вона ся має?
— Їй краще, вона думає, що одужує! — відповіла Лісбета, дозволяючи собі цей жарт, щоб заспокоїти Кревеля.
— Ну й добре, — обізвався мер, — бо я боявся, що вона через мене захворіла… Комі-вояжерство в парфюмерії дурно не минає. Я сам собі дорікаю. Якщо я втрачу її, то що з мене буде! Слово чести, діти мої, я божествлю її.
Кревель спробував стати в позицію, підхопившись на ліжкові.
— Ох, тату, — сказала Селестіна, — коли-б ви одужали, я-б прийняла свою мачуху, обітницю даю!
— Бідна Селестіно! — відказав Кревель. — Іди поцілуй мене!..
Вікторен затримав дружину, що рванулася з місця.
— Ви не знаєте, пане, — лагідно сказав адвокат, — що недуга ваша заразна…
— Це правда, — відповів Кревель, — лікарі радіють, що знайшли на мені не знати яку середньовічну джуму, яка ніби пропала була і яку вони по факультетах з барабанним боєм проводжали… Комедія та й годі!
