— Що ви просите в мене?
— Те, що ви вважаєте за потрібне дати мені.
Вікторен узяв з купи золотих монету й подав незнайомому.
— В рахунок п'ятдесяти тисяч франків це малувато, — сказав старець-пустинник.
Ці слова розвіяли геть Вікторенову непевність.
— А чи-ж додержало небо своїх обіцянок? — сказав адвокат, нахмуривши брови.
— Сумнів — це образа, сину мій! — обізвався самотник. — Якщо ви не хочете платити раніш, як похорон відбудеться, то це ваше право, я прийду через тиждень.
— Похорон! — скрикнув адвокат, підводячись.
— Почин зроблено, — сказав дід, виходячи, — а смерть у Парижі швидка.
Коли Гюло, що голову похилив, хотів відповісти, спритний дід уже зник.
— Нічогісінько не розумію… — подумав Гюло-син. — Та коли він прийде через тиждень, треба про батька його розпитати, якщо ми його не знайдемо. Де це пані Нурісон (а так-же її звати) бере таких акторів?
Другого дня доктор Біаншон дозволив баронесі вийти в сад, оглянувши перед тим Лісбету, яка вже з місяць мусіла сидіти в хаті через легенький бронхіт. Вчений доктор, який не зважувався висловити всю свою думку про Лісбету, поки не спостеріг ще рішучих симптомів, провів баронесу в сад, щоб побачити, як вплине свіже повітря після двохмісячної неволі на нервовий дріж, яким він тепер клопотався. Вигоїти цей невроз було приманою для Біаншонового хисту. Побачивши, що цей великий і славетний лікар сів укупі з ними й має приділити їм кілька хвилин, баронеса й діти її зачали з ним ввічливу розмову.
— У житті вашому багацько турбот і багацько сумного! — сказала баронеса. — Знаю, що значить бачити цілі дні злидні або фізичні страждання.
