— Дурна-ж ти! Це за нього треба боятися, коли він зі мною.
В цю хвилину ввійшла Лісбета.
— Кізонько моя люба, давненько ми не бачились! — сказала Валерія. — Я дуже нещасна. Кревель дихати мені не дає, а Венцеслава вже немає зі мною, ми посварилися.
— Знаю, — мовила Лісбета, — саме через нього й прийшла оце: Вікторен здибав його о п'ятій годині ввечері, коли він до шагового ресторану заходив, на вулиці Валуа; накрив його на тще-серце почуттями й привів на вулицю Луї Великого… Гортензія, коли побачила Венцеслава худим, змученим, обдертим, простягла йому руку… От як ти зрадила мене!
— Пан Анрі, пані! — шепнув Валерії лакей.
— Залиш мене, Лісбето, завтра я все тобі поясню!..
Але, як далі побачимо, незабаром Валерії не довелося вже нікому нічого пояснювати.
