що на чоло лягають ріжкаті зморшки і в череві виростають грубезні гарбузи. Це помешкання, освітлене й досі для кузини Бети бенгальськими вогнями імператорських перемог, і досі здавалось їй блискучим.
Згодом у кузини Бети з'явились химери, властиві старим дівчатам. Наприклад, замість пильнувати моди, вона хотіла, щоб мода до неї пристосувалась, і корилась своїм, завжди відсталим, фантазіям.
Якщо баронеса давала їй гарненький новий капелюх або сукню модного строю, кузина Бета зразу-ж переробляла вдома кожну річ і псувала її, — тому вбрання її нагадувало часи імперії або колишні лотарінзькі костюми. Тридцятифранковий капелюх ставав ганчіркою, сукня — лахміттям. В цій справі Бета була вперта, як віслюк; вона хотіла подобатись тільки собі, такий вигляд здавався їй чудовим, але це нерозуміння, обертаючи її в стару дівчину з голови до п'ят, робило її такою смішною, що ніхто, навіть з найщирішим бажанням, не міг допустити її до себе в парадний день. За свою уперту, капризну, незалежну вдачу, за нез'ясовну дикість ця дівчина, якій барон уже чотири рази знаходив женихів (урядовця з свого департаменту, майора, поставника харчів та відстановленого капітана) і яка відмовила брузументареві, що потім забагатів, здобула собі прізвисько Кози, яким барон її, жартуючи, називав. Але це прізвисько характеризувало тільки поверховні її чудноти, ті особливості, що ми в кожному примічаємо в громадському житті. Ця дівчина, коли добре до неї придивитись, була представницею всього найлютішого в селянстві, була й досі дитиною, що хотіла роздряпати носа своїй кузині, що може й убила-б її в підступі заздрощів, коли-б не стала розважливіша. Тільки знанням законів та світу приборкала вона ту природню хуткість, з якою селяни, так само й дикуни, переходять від почуття до вчинку. В цьому може й полягає вся різниця між первісною людиною та
