дуже швидко, бо з вулиці Сен-Жорж туди їзди було хвилин сім-вісім; але пані Нурісон сказала звернути на вулицю Лепелентьє і їхати поволеньки, щоб оглянути всі екіпажі, що там стояли.
— Бразилійце! — сказала Нурісон, — а впізнай-но людей і карету свого янгола.
Барон показав пальцем на екіпаж Валерії, коли візник проїздив поуз нього.
— Вона сказала своїм людям прибути о десятій годині, а сама візником поїхала до будинку, де вона зараз із графом Стейнбоком; там вона обідала, а через півгодині з'явиться в Опері. Чиста робота! — сказала пані Нурісон. — Це з'ясує тобі, чому вона могла так довго морочити тебе.
Бразилієць нічого не відповів. Перемінившись у тигра, він знову прибрав непорушного спокою, що так дивував підчас обіду. Словом, був спокійний, як банкрут другого дня по руїні.
Коло ґанку фатального дому стояв парокінний екіпаж з тих, що звуться „Головним Товариством“ з імени підприємства.
— Сиди в своїй скрині, — сказала пані Нурісон Монтесові. — Сюди неможна заходити, як у шинок, вас покличуть.
Рай пані Марнеф та Стейнбока аж ніяк не подібний був на Кревелів домок, що його Кревель продав графові Максіму де-Трайлю, бо, на його думку, він був тепер непожиточний. Цей рай, рай дуже поширений, складався з однієї кімнати на четвертому поверху з дверима на сходи, в одному з будинків Італійського кварталу. На площинці кожного поверху в цьому будинкові було по окремій кімнаті, що правила за кухню при кожному помешканні. Та коли дім став чимсь ніби коршмою, що наймався для потайного кохання за шалену ціну, головна наймичка, справжня пані Нурісон, торговка вбранням з вулиці Нев-Сен-Марк, справедливо зважила ціну цих кухень і обернула їх у їдальні. Кожна з цих кімнат, відгороджених двома грубими внутрішніми стінами, виходила вікнами
