— З вас хвалько, мій любий, — вела пані Нурісон, бажаючи вивідати в бразилійця про його плани на помсту.
— Я її вб'ю, — холодно повторив бразилієць. — Ви-ж мене дикуном називали!.. Так хіба ви гадаєте, що я робитиму дурним робом ваших земляків, що купують отруту в аптеці?.. Поки ми йшли сюди до вас, я думав про свою помсту на той раз, коли ваша правда буде про Валерію. Один з моїх негрів має в собі найпевнішу тваринну отруту, страшну хворобу, кращу за якусь рослинну отруту, і вигоюють її тільки в Бразилії; нею заразиться Сідаліза й передасть її мені; потім, коли смерть буде в жилах Кревеля та дружини його, я буду вже по той бік Асорських гір з вашою родичкою, яку вилікую й візьму за дружину. У нас, дикунів, свої способи є!.. Сідаліза це той звір, якого мені треба, — сказав він, дивлячись на нормандку. — Скільки вона винна?..
— Сто тисяч франків! — сказала Сідаліза.
— Вона мало говорить, зате добре, — тихо мовила Карабіна до пані Нурісон.
— Я божеволію! — скрикнув бразилієць, падаючи на канапку. — Я не переживу цього! Але хочу побачити, це-ж неможливо! Літографована записка!.. чим я певен, що це не діло фальшівника?.. Барон Гюло любив Валерію!.. — сказав він, пригадуючи Жозефині слова; — але доказ тому, що він не любив її, це що вона жива!.. А я нікому живою її не лишу, якщо вона не мені тільки належить!..
На Монтеса страшно було дивитись, а слухати ще страшніше! Він ричав, корчився, все, до чого торкався він, ломилось, палісандрове дерево було мов-би скло.
— Як він б'є! — сказала Карабіна, дивлячись на Нурісон. — Хлопчику, — вела вона, злегка вдаривши бразилійця, — шалений Роланд у поемі дуже добре робить, але в помешканні це прозаїчно й дорого.
— Синку, — сказала Нурісон, сідаючи навпроти пригнобленого бразилійця, — я теж людина твоєї
