— Мерзота ви! — сказав він. — Ви не повинні мішати ім'я чесної жінки з іменами ваших пропащих жінок. А тим більше робити з неї мету для своїх жартів.
Монтеса урвали одностайні „браво“ та оплески. Знак подали Біксіу, Леон де-Лора, Вовіне, дю-Тільє та Масоль. Всі кричали хором.
— Хай живе імператор! — гукнув Біксіу.
— Коронувати його! — крикнув Вовіне.
— Ганьба Медорові, слава Бразилії! — скрикнув Лусто.
— А, червоношкірий бароне, так ти любиш нашу Валерію? — сказав Леон де-Лора. — Не поганий у тебе смак!
— Сказав він не політично, зате чудово! — зауважив Масоль.
— Але-ж, мій любий клієнте, ти мені доручений, я твій банкір, і твоя безневинність мені шкодить.
— Ах, скажіть мені ви, людина серйозна… — звернувся бразилієць до дю-Тільє.
— Спасибі, від усього товариства, — мовив Біксіу, вклоняючись.
— Скажіть мені щось поважне!.. — додав Монтес, не зважаючи на жарт Біксіу.
— Ну, так маю честь сказати тобі, що мене запрошено до Кревеля на весілля, — відповів дю-Тільє.
— Ах, Комбаб бере пані Марнеф під оборону! — сказала Жозефа, врочисто підводячись. Вона з трагічним виглядом підійшла до Монтеса, злегка й дружньо вдарила його по голові, глянула на нього з комічним захопленням і похилила голову. — Гюло це перший приклад запеклої любови, а от і другий, — сказала вона, — та він не в лік, бо походить з тропиків!
Коли Жозефа злегка вдарила його по чолу, Монтес упав на стільця й звернувся поглядом до дю-Тільє.
— Якщо я іграшка ваших паризьких жартів, — сказав він йому, — якщо ви хотіли вивідати мою таємницю… — І він оповив стіл вогняним поясом, проймаючи всіх гостей поглядом, де палахкотіло
